Архитектура и дизайн

Не можна забути того, що лягло в історію людства, як безприкладний героїзм воїнів Червоної Армії, котрі врятували свою Батьківщину і країни Європи від фашизму. Нікого не можна забути з тих, хто кував майбутню перемогу, дивився ворогові в лице. Хочеться розповісти про одного з них, мешканця м. Долинської Віктору Михайловича Тупіціна, який, народився в 1925 році в Новосибірській області, Чанівського району, с. Карасі.

Виріс в селянській сімї, закінчив 9 класів місцевої початкової школи. В 1943 році був мобілізований в ряди Червоної Армії.

— Одразу після мобілізації був направлений в полкову школу м. Бронніца, що в Підмосков'ї, яку закінчив у званні молодшого сержанта, - згадує ветеран. – При прибутті в частину мене тимчасово прикомандирували інструктором-командиром машини в дивізіон бронетранспортерів-амфібій в складі 1-ї Польської Армії під командуванням генерала Свергевського. Після місяця навчань разом з польськими товаришами був завантажений в ешелон, який йшов на фронт в напрямку польського кордону. В дорозі ешелон був підданий сильному бомбардуванню ворожої авіації, і повністю виведений з ладу. Випадково мені довелося їхати в одному вагоні разом із популярним українським співаком Дмитром Гнатюком. Вибуховою хвилею нас викинуло з вагона, причому я одержав контузію і легке поранення і більше двох тижнів пролікувався в шпиталі.''

Після шпиталю був переведений на службу в дивізію амфібій під командуванням майора В. Клименка, в складі 5-ї ударної армії, генерала М. Берзаріна, в складі Другого Українського фронту під командуванням маршала Р. Малиновського.

При форсуванні річки Радомки біля м. Варшава, дивізіон був підданий шаленому артилерійському обстрілу ворога. Ріка буквально кипіла від вибухів снарядів, підкидаючи в повітря уламки амфібій та тіла солдатів-десантників. Після захоплення плацдарму уціліла лише третина бойових машин та менше четверті особового складу.

В 1944 році був переведений в артилерійський дивізіон цього ж фронту командиром обслуги, брав участь в Яссько-Кишинівській операції, кілька тисяч стволів артилерії буквально проламали оборону ворога.

Потім був марш на Угорщину та Австрію. Згадалось, як в горах Угорщини загорілась автомашина з боєзапасом і прилеглою гарматою, їх довелось на повному ходу скинути в гірську річку. За врятування автомобіля і гармати командування нагородило відзнакою. Всього за військові операції був нагороджений командуванням 3-ма бойовими орденами та 14 медалями.

Після закінчення війни Віктор Михайлович служив до 1950 року на Україні біля м. Львова в районі м. Кумкова в частині, яка займалась охороною старих військових складів противника. В 1945 році був командирований в Долинську, де працював водієм на вивезенні урожаю зернових, там і познайомився з майбутньою дружиною.

Демобілізувавшись, переїхав до Долинської, закінчив Бобринецьке училище механізації і працював в Долинській машинно-тракторній станції. З 1961 по 1964 роки навчався в Кіровоградському технікумі механізації сільського господарства. Згодом МТС було реорганізовано в Райсільгосптехніку, де працював на складах, а потім в Райагропостач, звідки в 1987 році і вийшов на пенсію.

Має Віктор Михайлович дочку і трьох онуків. Вже минуло 60 років, як одружився з Катериною Петрівною, живуть в мирі та злагоді.