Архитектура и дизайн

Я прошу вас у всьому мені вірити. Навіть якщо вам здається, що я брешу. Прошу вас вірити в усе, що ви почуєте, бо в цьому світі можливо все. Абсолютно все. Що ви тільки здатні чи нездатні уявити. Немає правди чи неправди. Є тільки те, що говориться. А якщо говориться, значить, воно вже існує.

Лєнині батьки мали гроші вряди-годи, коли вдавалося щось десь потягнути, а вдавалося це, на жаль, не так часто, бо інші теж не сиділи, склавши руки, і на всіх не вистачало. Країна злодіїв – приговорював Лєнин батько, тягнучи із заводу, який колись виробляв секретні деталі до секретних атомних субмарин, списаний алюмінієвий дріт. «Коли ви вже понажираєтесь», - приказувала Лєнина мама, виносячи з шоколадної фабрики в пазусі кілограм цукерок «Майська ніч». Батько завжди пахнув алюмінієм, мама – шоколадом.

Професор абсолютно не розумівся на тому, що продавав, а коли намагався з відчаю привабити клієнта, то видавав щось на кшталт:

- Купуйте шапочку. Ваша голова стане більшою, ніхто не здогадається, що вона порожня.

Усі Лєнині однокласники вже давно визначилися з майбутньою професією. Хто їхав до Харкова вчитися на міліціонера, людей грабувати, хто в мед академію – людей убивати. Одна в музучилище пішла, але вона справді мала талант до музики. Багато подалося на економіку – рахувати гроші, яких немає. Один на політика пішов, він хоч і дурний був, зате симпатичний, а в політиці це головний аргумент – бути симпатичним і чоловіком.

Монах казав, що горілка – індикатор морального й матеріального стану суспільства. Її п’ють не тому, що вона є, а тому, що немає нічого іншого. Ані роботи, ані віри, ані майбутнього. Коли з’явиться щось одне з трьох, горілку не питимуть.

Лєну це не засмучувало, вона незмінно повторювала, що у безнадійній боротьбі головні ті, що борються, бо вони не дають часові зробити із себе чудовиськ. Боротьбу виграти неможливо, але можна виграти себе.

Коли кажуть, що ще встигнуть, то, навпаки, не встигають. Так стверджувала Лєна, яка завжди всюди поспішала. Коли кажуть, що життя попереду, то зазвичай воно вже позаду. І так до безкінечності. Коли кажуть, що хочуть побачити світ, то забувають, що якраз цієї миті на нього дивляться.

У Радянському Союзі не було сексу і не було калік. Тут жили лише фізично здорові фригідні люди.

Цей журналіст – письменник-невдаха, який нічим іншим, окрім низькопробної жовтухи, заробляти на хліб не вмів, - дописував час від часу в місцеву газету плаксиві репортажі. Читачі таке любили. Журналіст був циніком і пияком. У своїх історіях він переважно глузував із власних героїв, але ні герої, ні читачі цього не розуміли. Такий стиль, - він міг би називатися «я не винен, що живу в епоху посередностей та ідіотів», - багато кому подобається й досі.